Та оце як нормальні люди збираюся на пари. Зуби, кава, черевики — все в порядку. Покрутилася біля дзеркала, обійшла його сім разів — для щастя, може знадобиться. Присіла на стілець з трьома ніжками та своїми власними. Сиджу. Адже мої п’ять тримають. І вирушила… за моря, океани, горизонти. Майже як у казці. Ви нічого собі такого не подумайте, не до принця на білому мерседесі, а до університету, щоб зрозуміти високі матерії. Для цього мені знадобиться пакунок розуму, літра інтелекту, та ще й з півтора кіло капусти не завадило б.